Перша павутинка
Маленький павучок вперше сплів свою павутинку.
– Мамо, тату, йдіть подивіться, – погукав. – Я сам її зробив, мені ніхто не допомагав.
– Яка красива, – похвалили його батьки. – Молодець, синку.
Павутинка й справді вийшла, хоч і невеличка, але гарна та рівненька.
А наступного ранку пішов дощ і важкими краплями продірявив усю павутину.
Набурмосився павучок, але сплів нову, іще кращу, на верхівці кущика.
Щойно він закінчив роботу, як мимо нього пролетіла пташка, зачепила крилом павутину – і порвала її.


Знову узявся павучок до роботи. Але тут здійнявся сильний вітер і все зіпсував.
І так кілька разів – то гілка з дерева упала просто на павутину, то лисиця її хвостом зачепила, то знову дощ пройшов.
Розсердився павучок, ніжками затупав:
– Так нечесно! Не буду я більше нічого робити, усі мені заважають, у мені нічого не виходить!
– Синку, – каже мама. – Не завжди все виходить з першого разу.
– Звичайно, – підтримав тато. – Дуже образливо, що твої павутинки зіпсовані. Але поглянь – кожного разу ти робив їх усе більшими і красивішими. Тепер ти справді вмієш гарно плести, як дорослий. Потрібно лиш підшукати хороше місце.
Задумався павучок. А тоді сплів нову павутину високо над землею, у затишному куточку, під широким листком, який захищав її від дощу. Сів, задоволений, оглянув свою роботу:
– От тепер її і лисиця не дістане, і вітер не здує.
А павутинка вийшла – велика і гарна, не пропали всі уроки намарне.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *