Журавликові запаси

До осені журавель заготовив цілу комору овочів, насушив фруктів, крупи перебрав, навіть варення кілька банок зварив.
– Для чого так стараєшся? – кепкувала з нього лисиця. – Ти ж все одно у вирій полетиш.
– А раптом осінь холодна буде, або весна затяжна – а в мене їжі вдосталь запасено. А ти чому нічого не заготовляєш?
– Хіба не знаєш? – пхикнула лисиця. – Ми на зиму ніколи нічого не запасаємо. Взимку, як і влітку, зайців можна наловити, скільки захочеш.

Полетіли птахи у теплі краї і журавель з ними, настала зима, та така люта і сніжна, що ледве-ледве можна лісом ходити. Кілька днів поверталася лисиця у свою холодну нору зла та голодна – ні одного зайця не знайшла, усі від морозів поховалися.
– Сходжу-но я до журавлевої хатки, – придумала лисиця. – Позичу в нього трохи їжі.


Залізла по драбинці до сусіднього будиночку та й почала господарювати. А там запасів наготовлено – яких хочеш, добре журавлик попрацював. Та й сама хатка тепла і затишна.
– Залишуся на пару днів, – міркує собі лисиця. – Нічого страшного не станеться.
Так вона залишилась на день, потім на тиждень, а потім і на всю зиму. Добре жити в журавликовій хаті – удосталь смачної їжі, дров для печі заготовлено. Прожила лисиця в теплі всю зиму, лиш інколи виходила на прогулянку. Так до весни всі запаси і проїла.
А коли настала весна і почали птахи з вирію повертатися – швидко зібралася лисичка, руду шерсть із кутків вимела, щоб ніхто не здогадався, що вона тут порядкувала, та й втекла. От тільки по драбинці важко було злазити – зовсім розлінилася лисиця за зиму.
Прилетів журавель до своєї домівки, а там – пустка. Нічого від осінніх запасів не залишилось. Але журавлик так радів поверненню до рідних країв, що навіть не засмутився.
– Ото добре, – гадає він. – Якраз ремонт у хатинці розпочати думав, а тут і виносити майже нічого не треба. Швидко всю роботу й зроблю. А на обід піду жабок наловлю.
Так і зробив. Навів лад у своїй господі – іще кращою хатка стала. А там і весна тепло принесла, зазеленіло листя, прокинулись комахи, звеселилась у річці риба – з голоду не пропадеш.
А лисиця повернулась до себе додому, та от біда – на журавлевих харчах так потовстішала, що і в нору залізти не може. Стала вона нірку розширяти – копала-копала землю, забруднилася, заморилася, зголодніла.
– Дай, – думає, – зайчика впіймаю.
Та де там! Зайці, легкі та прудкі, швидко лісом скачуть, а лисиця, що всю зиму сиднем сиділа, ледве біжить, аж хекає від втоми.
Довелося їй ховатися по кущах і гризти гіркі корінці, поки знову не схудла. Не пішли на користь лисиці журавликові запаси.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *