битва між хмарами
Одного вітряного дня над невеличким, але гарним містечком почали збиратися хмари. Якраз була середина осені, коли сонце вже зрідка балує перехожих ясним промінцем, тож ніхто не здивувався такій погоді. Люди, поглядаючи на небо, поспішали чимшвидше вирішити свої справи і заховатись десь під теплим дахом.

А на небі тим часом розгорталася справжня битва…

Спитаєте, як усе це почалося?

Насправді усе почалося іще в понеділок, коли зіштовхнулися сірий хмарик Вушш і його ровесник – чорний хмарик Румм. Кожен хотів першим пролізти у вузьку шпарину між двох високих будинків, тож не обійшлося без штурханини.

Цього разу переміг хмарик Вушш. Він спритно відіпхнув суперника, прослизнув уперед і насмішкувато запирхав, насміхаючись над чорним хмариком. Рімм позаду аж надувся від злості і почорнів іще більше, бо надутий не зміг пролізти між будинків.
– Ну нічого! – зашумів він. – Іще побачимось!

І справді, вони зустрілись уже наступного дня.

Цього разу кожен прийшов зі старшим братом. Хмарики сердито поглядали один на одного і намагались застрахати суперника жменями холодного дощу. Осінній вітер підхоплював краплини й розносив їх по вулиці, щедро розсіваючи на голови ні в чому не винних перехожих.

– Ось вам! Маєте! – вигукував у запалі Вушш, розхлюпуючи воду. Він намагався поцілити у чорнобокого Румма, але чомусь усе більше попадав то у зграю голубів, то на чиюсь білизну, що сохла на балконі, то навіть у відчинене вікно. У результаті вимокли всі навколо, не тільки вояки.
– Як це так? – дивувались люди. – На сусідніх вулицях тихо, а тут така негода!

Коли дощові запаси закінчились, хмарам довелося повернутися додому.

 

У середу на тому ж самому місці уже зібрались два ворожі табори. Крім хлопчаків-хмариків, там були і підлітки, котрі мали не просто дощ, а навіть град. Це була заборонена зброя, пронесена на місце бою без дозволу дорослих. Тверді градові крижинки боляче кололись, особливо якщо сильно ними кинути.

Сірих добряче побило градом, поки вони зрозуміли, що й до чого.
– Чекайте-чекайте, – бурчав розсерджений Вушш, озброюючись відерцем. – Зараз отримаєте, чорнобокі!

Усі знають, що дощ не можна лити прямо з відра, а потрібно проціджувати через спеціальне сито, щоб на землю падали крапельки. Але Вушш і його друзі так захопилися, що черпали воду із запасів, забувши про ситечка.

– Ага! Отак вам! – гриміли вони на все небо і з розмаху лили дощ прямо з відер, поціляючи у чорних ворогів.

Можете собі уявити, як вимокли бідні перехожі унизу? Від такої атаки жодна парасолька не врятує.

Чорна армія тим часом чекала підкріплення – товстуна Хомішша, котрий мав принести запаси граду. Але неповороткий хмаринець зачепився мішком за гострий шпиль на вежі і розсипав усі боєприпаси прямо на вулицю.

У кав’ярні по сусідству якраз невдоволена пані лаяла офіціанта за те, що її сік недостатньо охолоджений.
– У склянці має бути три шматочки льоду, а не два! – волала вона. – Негайно принесіть мені льоду!

І саме тут їй просто на голову висипався мішок Хомішша. Град засипав лайливу жінку аж по плечі – пощастило, що у неї був міцний та широкополий капелюшок. У склянку із соком теж добряче попало.
– Та я ж просила тільки один малесенький шматочок… – тільки й спромоглася промовити тітка, тепер схожа на крижану скульптуру із виряченими очима.
Четвер пройшов іще емоційніше. До войовничих армій потроху почали долучатися дорослі молодики. Вони не втручалися у бійку, але пильно спостерігали ззаду, яку зброю використовує ворог і скільки солдатів має армія суперника.
– А це що? – раптом запитав один зі спостерігачів, вказуючи на чорних хмариків-зброєносців, котрі прудко літали між бійцями, роздаючи їм щось довгасте і блискуче.
– Та це ж вітряні трубки! – вигукнув його співрозмовник. – Ого, чорняхи добряче підготувалася! Зараз як дмухнуть! Хоч би дахи не позривало!

Вітряні трубки роблять із льоду, тож вони прозорі, ніби скло і не помітні із землі. Якщо у вітряному місці – наприклад, між гір, поставити спеціальні трубки, відкриті тільки з однієї сторони, то можна отримати хороший улов. Необережний вітер розганяється, мчить ущелиною… і потрапляє просто у пастку. Головне – вчасно закоркувати трубку.

А коли потім виймаєш корок – сердитий вітер виривається вперед та летить на повній швидкості, змітаючи усе на своєму шляху. Дрібних хмариків розкидає в різні боки, а може й просто розметати по небу. Хороша зброя.

Так от, чорні назбирали вітру стільки, що довелося зв’язувати трубки у снопики, аби доправити усі запаси до місця бою.
– Зараз ми вас здуємо аж за море! – нахвалялися чорні хмари, наставляючи трубки на ворожу армію. – Полетите у вирій, сіроманці!
– Ми, може, й сірі, – глузливо відповідали з іншого боку. – Зате ви чорні, мов ворони! Кар! Кар! Зараз ми вас общипаємо!
– Приготувались! – скомандував чорний ватажок. – Один! Два! Три! Відкривайте!

І чорні хмаринці всі як один розкоркували трубки. Ох і ураган здійнявся! Вітер, вирвавшись на волю, сердито кинувся уперед, загримів ринвами, загойдав гіллям дерев, обдираючи листя. З двох балконів зірвало шворки з білизною, і різнокольорові майки та сорочки полетіли між хмарами, мов журавлеві ключі. Деякі перехожі втратили капелюхи і парасольки – яскраві предмети теж здійнялися у повітря, прикрасивши похмуре небо.

А сірі хмари здуло з місця ніби пух. Марно вони намагалися втриматись, чіпляючись за стовпи та гілки – розлючений вітер ніс сіре військо вперед, підкидав і перевертав, наче грався іграшками. Добряче натовк їм боки об тверді стіни високих будинків і врешті затяг аж до іншого міста та там і покинув.

Наморені, схудлі сірі хмари ледве-ледве сунули небом, повертаючись додому. Вушшеві хотілося з горя заплакати, але води зовсім не було – уся пішла на дощ.

– Нічого-нічого, – заспокоював його найстарший брат. – Завтра нехай начуваються. Ми таку зброю дістанемо, що чорнобокі програють без варіантів, ось побачиш.
Настала п’ятниця. Мешканці вулиці обережно виходили надвір, оминаючи калюжі, що не просохли з учорашнього дня.
– Оце зарядили дощі! – скаржились вони одне одному. – Скоро будемо як у Венеції, плавати між будинками.

Але до того, що сталося через кілька годин, ніхто не був готовий.

Бо сірі хмари роздобули… сніг! Кілька здоровенних лантухів снігу, котрі з натугою притягли на місце битви старші хмаринці. Власне, через те й бійка почалася пізніше, ніж завжди.
– Ховаймося за димарі! – вигукнув головний чорний хмаринець. – Нехай вистріляють свої запаси, а тоді ми їх притиснемо!

Чорні хмарики порснули в усі боки, ховаючись за дахи, вежі і навіть верхівки тополь. Марно сіробокі намагались завдати їм шкоди – пухнастий сніг, ніби пір’їнки, легко злітав у повітря і так само легко кружляв, опускаючись додолу та не завдаючи суперникам шкоди. Вредні чорні хмарики хихикали і взагалі усіляко насміхалися над ворогами. А коли запаси снігу закінчилися – ударили блискавкою.

Сірі від несподіванки кинулись навтьоки, мов стадо кудлатих овець, а за ними помчався грім:
– Гур-гурр-гуррр! Гуррр!

Перехожі унизу сварилися на тих, хто складав прогноз погоди – бо на сьогодні обіцяли спокійний і сонячний день. Зате власник крамниці з парасольками аж стрибав від радощів, оскільки майже усі його товари розкупили за кілька днів, розібрали навіть дощовики та гумові чоботи.

– Оце нарешті гарна погодка! – говорив він. – Краса просто, а не погода. Приємно ж на небо подивитись. От би усю осінь так!
Субота видалася ще напруженішою.
– Сніг у нас ще є, – розповів по секрету Вушшеві старший брат. Але треба наліпити з нього сніжок – вони тверді і далеко летять. Це хороша зброя. Навіть якщо чорнобокі знову блискавку десь дістануть – більше однієї їм ніхто не дасть, а сніжків у нас буде кілька мішків. Ага!

Тож сірі хмарики усю ніч ліпили снігові кульки і на бій приповзли, широко позіхаючи. Знизу це виглядало так, наче на небі постійно щось шумить, гуде і двигтить.
– Ой, знову негода буде, – журилися городяни. – Тільки чому ж це дощі, мов зачакловані, ідуть лише в одному районі міста?

Чорні хмари і справді знову роздобули блискавку, та не одну, а дві, бо цього разу з ними вперше прийшов дорослий Гуррр. Він хмурив свої кудлаті брови, сердито бурчав і ледь втримував у кишенях колючі гарячі блискавки, що постійно шпикали його в боки.

Вушш з друзями відразу помітив нахмареного дядька – ще б його не помітити, як він на півнеба розтягнувся.

– Такому наші сніжки – як горошинки, – розпачливо пробурмотів сірий хмарик. – Дивіться, які у нього боки – мов перина. Та навіть якби ми усі йому на спину застрибнули, то він би не відчув, здоровило чорнюще.

Але що поробиш, треба наступати. І сіра армія кинулася уперед, жбурляючи снігові кульки у супротивників. «Бемц! Бемц! Гуп!» – чулося з усіх боків.

Городяни унизу аж завмерли – з неба сипалася справжня снігова злива. Не просто м’якенькі сніжинки, а цілі кулі, що лунко гупали по дахах і бруківці, розляпувались білими плямами на дорозі.

– Гей-гей-гей! – заволав власник крамниці з парасольками. – Чекайте! Де дощі, де зливи, град? Що за неподобство?
Він висунувся було погрозити небу кулаком, але миттю заховався назад, щоб не отримати сніжками по носі.

Тим часом не небі заворушився неповороткий Гурр. Він обережно вийняв з кишень блискавки, повільно замахнувся і… не втримав їх! Блискавки насправді прудкі та кусючі, ніби змії. Тож поки Гурр замахувався – вони штрикнули його в долоні і скочили вниз, розлякуючи чорне військо, котре не чекало такого удару в спину.

– Рятуйтеся! – волав Румм. – Затуляйте вуха!

Це було вельми вчасне попередження, бо слідом за блискавкою завжди іде грім, і чим вона ближча – тим і грім голосніший. А тут же їх було аж по двоє!

Ох і гримнуло ж над чорним військом! Аж будинки навколо затряслися, а у деяких – і шибки луснули. Заверещали сигналізацією машини, загавкали перелякані собаки, закаркали ворони – ґвалт здійнявся неймовірний.

Блискавки, перехрестивши небо, зістрибнули на землю, та там і згасли. А засліплені, оглушені хмари ще довго кружляли на обрії, намагаючись уторопати, в який же бік їм летіти. Деякі найменші бійці з переляку не втримали дощ, тож слідом за снігом на землю ринула злива.

Того дня вулицями текли цілі річки води, так що і перейти було непросто, а вітер вихорами піднімав опале листя просто до неба.

У власника крамниці з парасольками аж боліли щоки від широкої посмішки, що не сходила з його обличчя.
– Пора наймати помічника та відкривати другий магазин, – вирішив він. – Нарешті я дочекався справді хорошої погоди, а то все сонце та сонце – гидко глянути.
І от настала неділя. До місця бою повільно сповзалися хмари обох армій. Чорні і сірі, дорослі й маленькі – кожен з них ніс боєприпаси, скільки подужав. Вояки вилаштувались у дві лінії уздовж вулиці і завмерли, очікуючи наказу командирів.

Хмар було стільки, що вони повністю затулили сонце і здавалось, що на землю опустилася ніч. Перелякані перехожі, мов миші, шмигали вулицею, перебігаючи від будинка до будинка.

За спинами крутобоких хмар і не видно було дрібного Вушша та Румма, з чиєї суперечки почалася усі ця війна. Вони висіли десь позаду, між мішків з боєприпасами. Вушш трусився від холоду, бо навколо були торби зі снігом, а Румм постійно підскакував, бо йому дісталося місце біля лантухів з блискавками, котрі кололися гострими шпичками.
– Парасолі на будь-який смак! – вигукував унизу власник магазину. – Гумові чоботи, дощовики для собак на котів, надувні човни!

На вулиці всі будинки були міцно замкнені, і лиш у його крамниці яскраво горіло світло та були гостинно прочинені двері.

Хмари стояли непорушно, пильно вдивляючись у супротивників.
– Солдати! До бою! – нарешті вигукнув головнокомандувач чорної армії і дістав блискавку-шаблюку.
– В атаку! – закричав командир сірих і підняв снігову гармату.

Що тут почалося…

Сніг летів упереміш з блискавками, дощ був такий сильний, що за його шумом і грому не чутно, а ураганний вітер дув то в одну сторону, то в другу. Врешті він увірвався в розчинені двері крамниці з парасольками і виніс надвір власника разом із різнокольоровим товаром. А оскільки чоловік міцно ухопився за парасолі – то й полетіли вони разом над містом.
– Парасолі для будь-кого! – вигукував чоловік на льоту випадковим перехожим, котрі від несподіванки сахалися в різні боки. – Для дорослих та дітей, великі та маленькі! Надзвичайно міцні! Погляньте, навіть мене витримують! Гей, вітре! Полетіли на проспект – там більше покупців!

Одне слово, дуже сміливий чоловік. Вітер спересердя посадив його на фонтан центральної площі і полетів лякати когось іншого.

Дощ тим часом усе сильнішав – одне діло, коли Вушш ляпав зі свого відерця, а зовсім інша річ, коли дорослі хмари ухопили свої бочки.
– Хлюп! Хлюп! Хлюп! – тільки й чулося з усіх сторін.
– Бабах! Бабах! – гупала снігова гармата.

Мокрі вояки не здавалися, а намагались вилити побільше дощу у відповідь. Деякі хмари добряче побило градом, дехто був обліплений снігом, а дехто соромливо затуляв дірки, продуті вітром.

Сірого командира геть засліпило блискавками, а чорний генерал марно намагався виплюнути снігове ядро, що залетіло йому просто до рота. Вушш десь загубив своє відерце, а Румма випадково облили холодною водою свої ж вояки.

Крижинки барабанили по дахах, засипали балкони, розбивали лампи в ліхтарях. Мокрий сніг товстим шаром укрив машини, заліпив крони дерев.

Сірі бійці ледь встигали перезаряджати снігову гармату, а чорні – обпекли усі руки об гарячі блискавки.

Нарешті усі запаси закінчилися. Схудлі, спорожнілі хмари потирали забиті боки і сердито зиркали одне на одного. Постраждали усі. Але найстрашніше, що на цю битву обидві армії витратили увесь осінній дощ, град і навіть ранній сніг. Виходило так, що нічого тепер їм робити на небі, бо то ж сором сірим та чорним хмарам літати порожніми – для цього білі хмари є.

Хочеш-не хочеш – довелося оголошувати перемир’я. Причому молодші хмарики добряче отримали на горіхи, оскільки це все через них почалося.
– Мусимо тепер сиднем сидіти аж до Нового року, – бідкався старший брат Вушша. – Я ж помру з нудьги! Жодного дощичку, навіть малесенького! Який сором! Немовлята – і ті крапають!

Вушш мовчав, похнюпившись. Тільки зараз йому подумалось про те, що сварки, з якої усе почалося, цілком можна було уникнути, і тоді битви не відбулося б узагалі. І зараз усе хмарне воїнство було б веселе й неушкоджене та займалося цікавими справами, а не шкутильгало потроху додому.

Румм у цей час думав про те саме.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *